Дві крайнощі зрілості: Між запобіганням і руйнівним втручанням

Спостерігаючи за стосунками поколінь, я часто бачила одну й ту саму драму: коли в батьків немає власної точки опори, вони неминуче впадають в одну з двох крайнощів. Одні починають запобігати перед дітьми, боятися сказати зайве слово й грати чужі ролі — аби тільки не загубитися, аби до них виявили хоч краплю уваги.

Інші обирають зворотний, ще небезпечніший шлях — вони стають занадто активними в житті молодої сім'ї. Не знаючи ні справжніх обставин, ні того, що насправді відбувається між двома серцями, вони вторгаються зі своїми порадами, оцінками й порядками.

Створюючи архітектуру Золотого Світу, я хотіла дати старшому поколінню можливість знову відчути власну внутрішню опору й усвідомити, що вони можуть і повинні жити своїм життям. Це закритий простір сенсу, де людині більше не потрібно ні запобігати перед кимось заради уваги, ні самостверджуватися за рахунок втручання в сім'ю своїх дітей.