Лист про тих, кого Всесвіт зводить знову і знову

У долі дивовижний почерк. Буває так, що двоє вперше бачать одне одного задовго до того, як їхні шляхи перетнуться по-справжньому. Один довгий погляд, у якому читається явне бажання підійти, заговорити, запросити на побачення — поки ви обоє ще цілком вільні. Але тієї секунди сором'язливість і боязкість беруть гору. Крок не зроблено, дороги розходяться, але пам'ять про цей погляд чомусь залишається всередині.

Минає довгих вісім чи дев'ять років. І раптом відчиняються двері, життя зіштовхує вас знову, і в тиші відбувається миттєве, пронизливе впізнавання. Усе всередині кричить, що це не випадковість, але тепер уже чоловіче его, страх чи чужі обставини не дають вимовити вголос прості слова: «Я люблю тебе. У мене є до тебе почуття». І знову — розлука на роки.

Але Всесвіт любить завершені історії. Коли ми не наважуємося зробити вибір з першого разу, вона не стирає почуття — вона дає нам шанс знову, і знову, і знову. Вона повторюватиме події й приводитиме вас одне до одного доти, доки ви нарешті не відкинете страх і не ухвалите своє справжнє рішення.