Сторінки без слів: Право на крик і тишу

За парадним фасадом будь-якої сильної жінки завжди ховається кімната, про яку не знає ніхто. Місце, де накопичується невисловлений біль, де ховаються образи і де жінка втомлюється бути кам'яною стіною для всіх навколо.

У культурі VIA AD ME є закон: тут немає глядацької зали. Тут немає оцінок, лайків і чужих цікавих очей.

Іноді потрібно просто замовкнути. Побути там, де немає літер, а є тільки ти і пауза. А іноді — залишити голосову думку: висловитися наодинці із собою, поплакати в темряві, виплеснути накопичену лють і знати, що цей крик душі залишиться навіки запечатаним у таємниці. Очищення відбувається не на публіці. Воно відбувається за лаштунками, у благословенній тиші.